Шевченко Тарас Григорьевич (Шевченко-Грушевский) — известный украинский поэт; родился 25-го февраля 1814 года, в селе Моринцах, Звенигородского уезда Киевской губернии, в крепостной крестьянской семье помещика Василия Энгельгардта. Семья Грушевских, которая стала именоваться сначала Шевченками-Грушевскими, потом просто Шевченками, принадлежала к числу крестьянских семей, издавна живших в с. Кирилловке, Звенигородского уезда. Отец поэта, Григорий Шевченко-Грушевский, женившись на дочери крестьянина села Моринец, Акима Бойка, переехал в Моринцы и поселился в усадьбе, приобретенной для него тестем; вскоре, однако, Шевченко переселились обратно в Кирилловку, где и прошло детство Тараса Григорьевича. Семья Шевченко была многочисленна и бедна, и Тарасу рано пришлось познакомиться с нуждой. До 9-летнего возраста Тарасу жилось, однако, сносно. Он был предоставлен самому себе и отчасти попечению старшей сестры Екатерины. Около девяти лет Тарас пережил значительные перемены в своей семейной обстановке: вышла замуж в другую деревню его любимая сестра Екатерина, а вскоре умерла его мать. Отец Тараса, оставшись вдовцом с большой семьей, женился вторично, чтобы иметь в доме хозяйку. Мачеха Тараса Григорьевича была вдова, имевшая троих своих детей и обладавшая очень сварливым нравом. Между детьми мачехи и отца была вечная вражда и драки. Мачеха истязала детей мужа по наветам своих детей; так, однажды, в возрасте около 11-ти лет, Тарас Григорьевич был заподозрен в краже 45 копеек, скрывался 4 дня в кустах и, наконец разысканный детьми мачехи, был жестоко избит и заперт в амбар. Впоследствии оказалось, что деньги украл сын мачехи, Степанко. Вскоре после этого факта отец, как полагают, чтобы избавить сына от вечных преследований мачехи, отдал его в школу. Что это была за школа, точно не установлено. Предполагают, что это была церковно-приходская школа, в которой учительствовал отрешенный от должности священник Губский. На 12-м году Тарас Григорьевич потерял и отца, который умер 21-го марта 1825 года. После этого положение Шевченко дома сделалось еще более тяжелым. Чтобы уйти от домашних неурядиц, а также чтобы удовлетворить свое стремление учиться, Т. Г. поступил опять в школу, где уже учительствовал не Губский, а два дьячка. Платить за Т. Г. было некому, и он попал в полную кабалу к одному из дьячков, на которого должен был работать за право учиться. Собственное пропитание Шевченко добывал чтением псалтыря над покойниками, но и этот скудный заработок почти целиком поступал в пользу дьячка. Тарасу Григорьевичу приходилось в это время жестоко голодать и холодать, а сапоги и шапка были для него недостижимой роскошью. Немало пришлось испытать Шевченко и от дьячка, который был горячим поклонником розги и тройчатки и бил своих воспитанников, а в особенности Тараса, за которого некому было заступиться, немилосердно. Дьячок довел мальчика до такого озлобления, что однажды, найдя своего учителя мертвецки пьяным, Шевченко связал его по рукам и по ногам и высек его самого. После этого Тарасу оставалось только бежать, что он и сделал, уйдя ночью в местечко Лысянку. В Лысянке и соседних селах было много иконописцев, среди которых были и духовные лица. Шевченко, с ранних лет чувствовавший страсть к живописи, поступил в Лысянке в ученики к одному из таких иконописцев, дьякону; однако, он скоро ушел от этого дьякона в село Тарасовку к дьячку-живописцу, славившемуся в окрестностях; но этот живописец, занимавшийся хиромантией, на основании этой науки не признал в мальчике никаких способностей, и Шевченко должен был вернуться на родину в c. Кирилловку. Здесь Шевченко попал в пастухи общественного стада, но, вследствие своей рассеянности, оказался совершенно неспособным к такому занятию. Та же рассеянность и неспособность всецело отдаться мелким интересам сделали его малопригодным и для земледельческих работ. В конце концов он оказался мальчиком-"погоничем" у священника с. Кирилловки, Григория Кошицы. Здесь мальчик тоже оказался неспособным и ленивым. От Кошицы, у которого пробыл недолго, Шевченко ушел и опять попытался поступить в учение к живописцу в село Хлипновку. Этот живописец признал в Шевченко способности, но отказался принять его без письменного разрешения помещика. Отправившись за этим разрешением к управляющему имением, Шевченко, в качестве бойкого мальчика, обратил на себя внимание управляющего; последний оценил по своему талантливого подростка, и Шевченко был взят в дворовые мальчики, а вскоре его делают учеником повара. Не проявил

Скачать видео и вырезать мп3 - у нас это просто!

Наш сайт - это отличный инструмент для развлечений и отдыха! Вы всегда можете просмотреть и скачать онлайн-видео, видео приколы, видео скрытой камеры, художественные фильмы, документальные фильмы, любительское и домашнее видео, музыкальные клипы, видео про футбол, спорт, аварии и катастрофы, юмор, музыка, мультфильмы, аниме, сериалы и многие другие видео совершенно бесплатно и без регистрации. Конвертировать это видео в mp3 и другие форматы: mp3, aac, m4a, ogg, wma, mp4, 3gp, avi, flv, mpg и wmv. Онлайн Радио - это радиостанции на выбор по странам, стилям и качеству. Онлайн Анекдоты - это популярные анекдоты на выбор по стилям. Порезка mp3 на рингтоны онлайн. Конвертер видео в мп3 и другие форматы. Онлайн Телевидение - это популярные TV каналы на выбор. Вещание телеканалов производится абсолютно бесплатно в режиме реального времени - эфир онлайн.

Деталі Категорія: Година класного керівника Опубліковано: Понеділок, 26 серпня 2013, 20:04 Перегляди: 9683

Тема: «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття...» Сценарії Шевченкових свят
Мета: Продовжити знайомство учнів з постаттю геніального українського поета Т.Г.Шевченка, його життєвими стежками та багатогранною мистецькою натурою;

вчити сприймати, розуміти та аналізувати творчість Шевченка як поета, маляра, мислителя, гуманіста і патріота; розвивати декламаторські вміння та здібності, допитливість та бажання глибше пізнати світ Кобзаря; виховувати любов до поетичного слова, належну шану та повагу до постатей, що стали національними символами.
Обладнання: ноутбук, проектор, екран, ілюстративний матеріал до теми «Шевченко-художник», презентація сторінок усного журналу, плакат «Чому я читаю Шевченка?», картки для учнів.
Хід уроку (урок бажано супроводжувати слайдами)
1. Організація класу до уроку.
1.1. Привітання.
1.2. Перевірка готовності учнів до уроку.
2. Оголошення теми та мети уроку. Вступне слово вчителя.
Доброго дня, дорогі діти, шановні батьки! Святково та урочисто розпочався сьогодні для вас новий навчальний рік. Нехай він буде плідним, радісним, цікавим для всіх учнів і принесе гарні досягнення в навчанні, сформує міцні знання.
Традиційно, найбільш пам’ятними в шкільному житті кожного учня є перший та останній дні навчання. Чому так? Не дивно, адже Перше вересня – це плани, сподівання, мрії, задуми на весь навчальний рік, а свято Останнього дзвоника – це досягнення, звершення, успіхи.
Вчені вже давно довели, що найкраще і найміцніше людина запам’ятовує ту інформацію, яку почула чи побачила на початку та наприкінці. Мабуть, саме тому такого важливого значення в нашій державі надають Першому урокові в новому навчальному році, адже саме він стає своєрідним гаслом, вступом, орієнтиром для нас із вами.
Перший урок – незвичайний, бо він не стосується жодного з предметів. Це урок державності, громадянськості, людяності, а сьогодні – це ще й урок нашої з вами пам’яті, і я сподіваюся, ви не залишитеся байдужими до того, про що ми говоритимемо.
Щасливою є та нація, котра має своїх геніїв, людей, що стали символами країни, культури, епохи. Україна отримала такого генія в постаті Великого Кобзаря.
9 березня 2014 року виповниться 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.
Але постать Кобзаря досить часто настільки таємнича, що за нею досить важко побачити звичайну людину.
То яким же був Тарас насправді? Спробуймо відповісти на це запитання разом у формі усного журналу, першу сторінку якого пропоную зараз відкрити.
3. Сторінка 1. «А ми усе про нього та про нього – сльозою, словом, вигуком руки…»
(Учні зачитують поетичні рядки, присвячені Т. Шевченку)
Учень 1.
Забриніла душа многозвучними барвами слова,
Мов бандури струна залилася у трелях дзвінких,
Загриміла велично Тарасова, батькова мова
І сплела у вінок волелюбних думок колоски.
Учень 2.
Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,
У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь,
Розбудила зі сну заколисану волю народу,
Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.
Учень 3.
По забутих стежках, у безмежжі сліпого блукання,
Твоє слово, Тарасе, зорею освічує шлях,
Твої горді пісні розривають кайдани мовчання,
Чистим світлом ведуть по широких вкраїнських полях.
Учень 4.
Геніальний творець. У безсмертних рядках Заповіту
Ти навіки живий полиновими травами мрій,
Твоє слово повік буде в пам’яті нації жити
Невгасимим вогнем, джерелом для майбутніх надій.
4. Сторінка 2. «Твій образ вічно буде жити в серцях праправнуків твоїх…»
4.1. Розповідь учителя. (Короткі біографічні відомості про Т. Шевченка на
Т. Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім"ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.
Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра-«попихача». Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.
Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана
Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у м. Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього - з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін.
22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгардта за 2500 крб. асигнаціями. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв.
Починає навчання в Академії мистецтв, робить перші поетичні спроби. У 1840 р. виходить друком перша поетична збірка «Кобзар» (містила 8 творів), що отримала схвальні рецензії в газетах та журналах; у 1843 р. - вирушає в подорож Україною, згодом повертається до Петербурга, видає альбом малюнків «Живописна Україна». У 1845 р. Шевченко блискуче закінчує навчання, отримує звання некласного художника, повертається в Україну.
У 1846 р. зарахований до складу археографічної комісії, збирає історико- етнографічний матеріал, замальовує історичні місця, багато подорожує, зближається з членами Кирило-Мефодіївського товариства, і в 1847 р. його заарештовують за участь у діяльності цього товариства, а також за твори, спрямовані проти самодержавства.
Отримав покарання: безстрокове заслання рядовим солдатом із забороною писати і малювати; місце заслання - Оренбурзька область, Орська фортеця. У 1848 р. бере участь у експедиції до Аральського моря; 1849 р. - Шевченкові дозволено виїхати до Оренбурга, там він займається обробкою матеріалів експедиції; 1850 р. заарештований за доносом і відправлений до Новопетровського укріплення, що на Каспійському морі. 1851 р.- бере участь у геологічній експедиції в гори Карпати; у 1856 р. виходить Коронаційний маніфест нового імператора Олександра ІІ, згідно з яким проведено амністію політичних в’язнів.
У 1857 р. поет отримує наказ про звільнення, дозвіл на виїзд, повертається до
Петербурга, через декілька місяців починає працювати в Академії мистецтв; у
1859 р. - поїздка в Україну. 1860 р. виходить «Кобзар» в перекладі російською
мовою; Шевченка обирають академіком Петербурзької академії мистецтв за роботи в галузі гравюри.
10 березня 1861 р. Тарас Шевченко помирає в Петербурзі, згодом прах поета
перевезено в Україну і поховано на Чернeчій горі поблизу Канева.
4.2. Виступ творчої групи учнів (тематичні міні-доповіді про Т. Г. Шевченка)
Учень 5.
Зовнішність поета.
У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав.
Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий. На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.
Учень 6.
Особливості характеру.
Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…",
"Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства,
старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими", "Він був надзвичайно
ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й
захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".
Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не
знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось, не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.
У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав.
У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.
Учень 7.
Талант.
Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.
Шевченко був віртуозом сольного співу. Мав добрий слух, гарний голос. Знав
безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.
Учень 8.
Слава.
В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як французькою, очікували його появи з великою цікавістю. Він був предметом
загальної уваги і захоплення.
Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити, ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.
Учень 9.
Останні дні поета.
Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним
ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.
Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, давлячи в собі біль, що його мучив.
У неділю, 10 березня, о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на
нашу землю.
- Дякуємо творчій групі за цікаві, яскраві та змістовні доповнення до біографії
Т. Г. Шевченка.
- Що із почутого вам найбільше запам’яталося?
- Чи дізналися ви щось нове про Великого Кобзаря?
4.3. Перегляд фрагменту відео-фільму «Мій Шевченко» (джерело -
http://www.ex.ua)
- Цікавим, але складним було життя Т. Шевченка, це ще раз нам доводе відео-
сюжет, який я пропоную вам переглянути.
5. Сторінка 3. «Для нас він більше, ніж література…»
5.1. Перегляд репродукцій картин Т. Шевченка.
- Сьогодні ми вже згадували про те, що Т. Шевченко був неперевершеним
маляром, автором сотень майстерних художніх робіт. Перегляньмо ж деякі з
його робіт (вчитель звертає увагу на виставку репродукцій картин
Т. Шевченка, називає їх та коментує, що зображено).
- Котра із картин вам найбільше сподобалась? Чому?
- Який настрій у вас викликають пейзажі Т. Шевченка? Які кольори там
переважають?
5.2. Перегляд відео-фрагменту «Галерея Тітоньки Сови. Шевченко»
(джерело – http://www.youtube.com).
6. Сторінка 4. «Живи, поете, в бронзі і граніті, живи, поете, в пам’яті
людській…»
- Тарас Шевченко – автор чудових віршів як для дорослих, так і для дітей. Ми
ці вірші знаємо, любимо, читаємо та перечитуємо, бо кожен українець знаходить в них щось дороге та близьке серцю. Духовним заповітом для поколінь українців став «Кобзар» – наш скарб і наша гордість. Сьогодні в Україні та світі налічується більше 1100 пам’ятників Шевченку (це найбільше число монументів, зведених одній людині, якщо не враховувати пам’ятники вождям тоталітарного режиму та «Невідомому солдату»). Та не тільки в такий спосіб ми бережемо пам’ять про нього, чимало поетів присвячують свої вірші Тарасу Шевченку. Послухаймо ж їх.
Учень 10.
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
- Чемна ти! - сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".
В "Кобзарі" садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Я вже вмію "Гамалію"
І "Підкови" вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.
Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться - добре бачу
Бути винній і на мить!
Я буду його чигати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.
Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
- Справді, вчиться непогано -
Славна дівчинка така!
Учень 11.
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає вірші залюбки мені ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас - ще малий був хлопчина,
А виріс - великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Я буду любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
Учень 12.
Кобзар співав в пустелі Косаралу,
У казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи, бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря.
А пісня наростала у засланні.
А пісня грати розбивала вщент.
Правдивій пісні передзвін кайданів –
То тільки звичний акомпанемент.
Учень 13.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.
7. Сторінка 5. «Співаємо Тараса, діти, співаєм славу Кобзарю…»
- Багато віршів Т. Шевченка стали народними піснями, і це не дивно, адже своїм змістом та мелодикою вони близькі і зрозумілі народу. Послухаймо ж одну із пісень на слова Т. Г. Шевченка.
(звучить пісня «Зоре моя вечірняя…», автор музики – Гордій Гладкий)
8. Сторінка 6. «Щоб зрозуміти нам сучасне, читаймо, діти, Кобзаря» (Слайд 6).
- Тарас Григорович Шевченко – геніальна постать української історії, культури, літератури. Колись І. Франко, аналізуючи значення Шевченка для України, написав про нього так: «Він був сином мужика – і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком – і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком – і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим». Український письменник-гуморист Остап Вишня без натяку на жарт стверджував: «Т. Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю». А письменник Олесь Гончар, вбачаючи у Шевченку постать вселенського масштабу, сказав: «Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя».
- А чим для нас дорогий Шевченко? Чого вчать його твори? Чому слід читати «Кобзаря»?
- Спробуймо відповісти на ці запитання у формі гри.
(На дошці – плакат «Чому я читаю Шевченка?»; кожен учень отримує картки для запису власної відповіді; всі учні, зачитуючи написане, коментуючи свою думку, прикріплюють картки на дошку.)
9. Сторінка 7. «Іду з дитинства до Тараса…»
Минають роки, змінюються покоління, а слава Шевченка не згасає, твори його
сьогодні є не менш актуальними, ніж майже два століття тому. На початку уроку ми згадували про пам’ятну дату, яка чекає нас цього року – 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу, такі приблизні підрахунки.
Прийдуть до могили Шевченка і 9 березня. Хтось за рангом служби відбуватиме урочистість, а хтось приїде у Канів за велінням серця.
Остання сторінка нашого сьогоднішнього уроку має назву «Іду з дитинства до
Тараса…», бо саме в ранньому дитинстві розпочинається наше знайомство з
творчістю геніального українського поета, справжнього патріота – Тараса Шевченка. Насамкінець послухаймо вірш Ю. Рибчинського «Шлях до Тараса» і пам’ятаймо Шевченкові заповіти.
(Учні зачитують поетичні рядки)
Учень 14.
В дні перемог і в дні поразок,
Щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки свої земні.
Учень 15.
Іду крізь свята, і крізь будні,
Крізь глум юрби, і суєту,
Ні, не в минуле, а в майбутнє
До Тебе, я, Тарасе, йду.
Учень 16.
Крізь вітер злий карбую кроки
І чую серцем кожну мить,
“Реве та стогне Дніпр широкий”,
Щоб розбудити всіх, хто спить.
Учень 17.
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього – до живого –
У Всесвіт віршів і поем.
Учень 18.
Я не один іду до нього –
Ідуть до нього тисячі,
Наче грішники – до Бога,
Свої печалі несучи.
Учень 19.
І доки в римах “Заповіту”
Бентежить кожне слово нас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас.
10. Підсумок уроку.
- Якій темі було присвячено сьогоднішній урок?
- Що нового ви дізналися?
- Яка інформація вас зацікавила?
- Що виявилось складним, викликало труднощі?
- Як ви зможете використати отримані знання і відомості надалі? Де вони
стануть для вас корисними?
- Дякую за активну роботу на уроці та чудові поетичні доповнення до теми уроку.

Тематичний урок на тему:

«Тарас Шевченко – великий син свого народу»

Мета уроку:

Ø поглибити знання учнів про особистість Тараса Шевченка та його роль в історії;

Ø розкрити неосяжність його таланту;

Ø показати неповторність його творчої спадщини;

Ø розкрити образ митця як людинимогутньої волі та незламного духу;

Ø формувати громадянськість, почуття національної самосвідомості школярів, толерантність, власний погляд на окреслену проблему;

Ø виховувати любов до рідної землі й повагу до її історії;

Ø осмислити роль своєї національної спільності серед інших спільностей, місце національної культури серед інших культур.

Основні навички: після уроку учні зможуть:

F показати велич постаті Тараса Шевченка;

F оцінити його діяльність з позицій захисту інтересів українського народу;

F розвинути вміння аналізувати події і факти, співставляти їх, визначати їхні причини та наслідки;

F набути навичок участі у дискусії, визначенні та аргументуванні своєї позиції, аналізі історичної ситуації.

Обладнання до уроку:

§ портрет Т. Г. Шевченка, вишитий рушник, букет із колосся та калини;

§ «Кобзар» та виставка творів художньої літератури про життя і творчість Т. Шевченка.

§ Цитати його творів.

Епіграф до уроку:

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї,

Та в далеч з наймолодшими іде

Пророк зорі, що землю всю осяє.

М. Рильський

Хід уроку

I. Організація класу.

II. Актуалізація опорних знань учнів

Уч и т е ль . Діти, скажіть, будь ласка, чи знають у ваших родинах вір­ші Т. Г. Шевченка?Які? Чи люблять їх? За що? Чи є у ваших оселях порт­рети Т. Г. Шевченка?

— А які вірші Тараса Григоровича ви пам’ятаєте?

III. Повідомлення теми, завдань уроку

Учитель. На цьому уроці, тема якого «Тарас Шевченко- великий син свого народу», ви поглибите свої знання про дитинство і життєвий шляхвеликого Кобзаря, неповторність його творчої спадщини , ознайоми­тесь зі збіркою поетичних творів «Кобзар», пригадаєте поезії, які вам найбільше подобаються. (Читає епіграф.)

— Як ви розумієте цей вислів? (Відповідь учнів.)

IV. Опрацювання навчального матеріалу

Вступ.

9 березня виповнюється 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України. Сьогодні на уроці ми з вами звернемося до спадщини Великого Кобзаря, людини, яка стала для України заповітною думою, безсмертною піснею.

Звучить мелодія «Реве та стогне Дніпр широкий». В міру стишення мелодії учениця декламує уривок з поеми «Причинна»

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива…

Слова вчителя:

З цих слів розпочинається книга «Кобзар» великого Тараса. З цих слів йде початок Шевченка, як поета. Такі прості, доступні і водночас геніальні рядки стали і відомою піснею, котру без перебільшення можна назвати народною, вони стали символом України у Європі і у всьому світі.

Тарас є взірцем для нас, його безцінний «Кобзар» є для нас і буквариком, є він і пісенником, є підручником з української минувшини, є народознавчою енциклопедією, підручником з етики.

І цей тематичний урокми сьогодніприсвячуємо генію українського народу, великому патріоту України, її славетному сину, її Пророку.

Пошана і вдячність наповнює серця усього людства, бо Тарас Григорович – не тільки співець України, він поет на всі часи, на всі віки для всіх людей на землі. Ми гордимося тим, що він – українець іми прагнемо бути достойними його нащадками.

Він був сином мужика –

і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком –

і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком – і вказав нові,

світлі і вільні шляхи професорам

і книжним ученим.

І.Франко

Тарас Григорович Шевченко – велика та невмируща слава українського народу. В його особі український народ ніби злив свої найкращі духовні сили й обрав його співцем своєї історичної слави і соціальної недолі, власних сподівань і прагнень.

Учень читає вірш Л. Храпливої

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко

З картини, що там на стіні.

Читає пісні його залюбки ненька,

Розказував батько мені:

А виріс — великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,

З собою забрали у світ,

Як слово Тараса завжди зберігати,

Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,

То може й мені ще не раз

З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,

Наш Батько, великий Тарас.

Слова учителя:

Тарас Шевченко мав багато уподобань. Володів, окрім української мови, ще польською та російською, вивчав французьку, латину.

Він був чудовим художником, читав багато літературних творів, відвідував театр та оперу. Поте ми знаємо з вами, що його життєвий шлях був дуже важким. Із прожитих 47 літ він 24 роки був кріпаком, 10 років провів у засланні, у військовій муштрі, 3 з гаком роки поет провів під постійним наглядом поліції. І лише 9 років – він прожив вільною людиною. Все життя його – то важкий труд, де було так мало місця для щастя.

Давайте пригадаємо, які ви вивчили твори Шевченка?

Запис на дошці допоможе вам.

Зацвілавечірняя

Всталавесна чорну землю

Світаєу лузі червона калина

Зоре моякрай неба палає

(Один учень з кожної групи з’єднує слова).

V. Презентація проекту «Тарас Шевченко – великий син свого народу»

Біографи: « Життя коротке, але знамените»

9 березня 1814 р. народився Тарас Григорович Шевченко в селі Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака. У сусідньому селі Кирилівці проминули дитячі роки майбутнього поета.

Рано залишився сиротою.

Перша освіта у сільського дяка; виявив великий хист до малювання і складання віршів.

1831 р. – переїхав з паном Енгельгардтом до Петербурга, де навчався в майстра-живописця Василя Ширяєва;

1838 р. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва завдяки відомим художникам Івану Сошенку, Карлу Брюллову, Олексію Венеціанову, поету Євгену Гребінці (гроші виручено за продаж створеного К. Брюлловим портрета В. Жуковського).

Т. Шевченко вільний слухач Академії мистецтв у Петербурзі.

1840 р. вийшла перша збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар», яка розпочала новий етап в історії української літератури.

1841 р. – окремим виданням видруковано поему «Гайдамаки».

1843, 1845 рр. у складі археографічної комісії Шевченко відвідує Україну. 1843 р. опубліковано драму «Назар Стодоля».

1844 р. поема «Сон».

1844 р. – окремими книжками вийшли поема «Гайдамаки», і поема російською мовою «Тризна».

1845 р. опубліковано твори «Кавказ», «Наймичка».

1845 р. – після закінчення академії повернувся в Україну, увійшов до таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства.

Опубліковано послання «І мертвим, і живим…», вірші «Заповіт»(перекладено 100 мовами), «Минають дні, минають ночі…», історичні твори «Великий льох», «Холодний Яр»; видав альбом «Живописна Україна».

1847 р. при арешті Шевченка до рук жандармів потрапила рукописна збірка «Три літа», підготовлена поетом до друку. У неї увійшли такі твори: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Єретик» і десятки поезій. До 1905 р. ця збірка пролежала в жандармських архівах. Лише окремі поезії збірки, що випадково залишилися в приватних руках, поширювалися в Україні.

1847 1857 рр. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за написання гостросоціальних віршів Шевченко був засланий рядовим солдатом до Орської фортеці, а згодом – в Оренбург та Новопетровське укріплення.

1848 р. – брав участь в Аральській експедиції, під час якої створив серію живописних полотен, написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» та ін., вірші «І виріс я на чужині…», «Якби ви знали, паничі…», «У нашім раї на землі…» тощо.

1857 р. П. Куліш опублікував поему «Наймичка» без Імені автора.

1858 р. повернення до Петербурга.

1859 р. подорож в Україну.

1860 р. одержав звання академіка-гравера. Цього ж року побачило світ нове видання «Кобзаря».

10 березня 1861 р. – помер Т. Г. Шевченко в Петербурзі.

22 травня 1861 р. – перепохований у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі. Огляд творчості

Т. Шевченко залишив по собі збірку поезій «Кобзар», 9 повістей (із 20-ти задуманих), п’єсу «Назар Стодоля», декілька уривків інших драматичних творів, щоденник, листи.

В історії української літератури, попри чисельні розвідки, Шевченко був і залишається непрочитаним. У його творчості відобразилися літературні стилі та епохи – від романтизму, просвітництва, реалізму – до постмодерну. Тривалий час дослідники майже не приділяли уваги записам Шевченка, які він розпочав за півтора місяця до звільнення із заслання, тобто 12 червня 1857 р., і вів їх до 13 липня 1858 р. Традиційно ці записи називають «Щоденник».

«Журнал», або Щоденник, є не лише безцінним джерелом відомос­тей про життя й оточення поета, про його суспільно-політичні, філософ­ські та художні погляди, про його ставлення до явищ літератури, мис­тецтва, історії, суспільного життя тощо. Це твір Шевченкової мемуар­ної прози, який подає «надзвичайно влучний автопортрет поета і люди­ни» і разом з тим є ключем до творчості Шевченка.

Мистецтвознавці: «Шевченко – художник»

Вчитель : Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із найпочесніших місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві.

Учні Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів усіма відомими тоді засобами графічного зображення.

Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка» датований самим автором ще 1830 році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника. Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури. Та Академія послала іншого, а власних коштів на таку подорож у Шевченка, звісно, не було. Друга заповітна мрія – повернутись назавжди в Україну.

У 1843 році Тарас Григорович нарешті приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії Шевченко виявив у трьох офортах серії «Живописна Україна» – «Дари в Чигирині 1649 року», «Судня рада» і «Старости», на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повертаючись в Петербург, він завершує навчання в Академії, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою «Живописна Україна».

Велике місце в Шевченковому доробку належить портретам. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним з відомих і популярних портретистів...

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жанру, половина яких створена ще до заслання. У них відчувається романтична концепція людини, яка наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. переважала у творчості багатьох європейських художників.

Шевченко уподобав акварельний малюнок ще в доакадемічний період свого життя, маючи в ньому певні навички, а можливо, і перші здобутки.

Шевченко взяв для себе чимало корисного від російської портретної школи.

Одним з вершин його пошуків сепія «Казашка Катя» (1856-1857), в якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідомлення себе як представниці свого народу.

Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети, в яких він відобразив себе у різні порижиття, в різних настроях і переживаннях.

Іншими жанрами образотворчого мистецтва, в яких доробок Шевченка був досить вагомим, є історична композиція та ілюстрація до творів вітчизняної світової класики.

Доробок Шевченка – величезне досягнення всієї української художньої культури.

1840 рік, олія

1843 рік, олія

Мовознавці: «Значення творчостіШевченка для розвитку української літературної мови»

Вчитель. Шевченко відіграв важливу роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Учень. Попередники Шевченка в українській літературі, починаючи з Котляревського використовували в своїх творах живу народну українську мову, а також скарби усної народної творчості, але це використання було ще обмеженим, відповідно до не досить широких тем і літературного стилю цих письменників. Крім того, вони ще не позбулися діалектних, вузькомісцевих елементів.

Норми української літературної мови, створені на народній основі, дала поезія Шевченка. Основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова.

Сміливо ввів у свої твори для передачі філософських, політичних, літературних та інших понять книжні слова і вирази, слов’янізми. А також слова іншомовного походження для створення відповідного історичного або місцевого колориту.

Мова його стала зразком для наступних українських письменників.

Літературознавці: «Спогади про Шевченка» (презентує група літературознавців) 6хв.

І.Я. Франко: «Могучий дух, котрим він натхнув нашу літературу, не перестав віяти і досі, і нема українського поета і писателя пізнішої доби, котрий би вільний був від впливу того духа. Ідеї, порушені Шевченком або положені ним в основу творів поетичних, остаються живі й досі і довго ще не перестануть бути провідними ідеями української літератури… Шевченко, як усі генії, в многих поглядах випередив суспільність, для якої писав».

О.І. Білецький: «Шевченко прийшов в українську літературу тоді, коли чаша народного терпіння переповнилась вщерть. Неорганізований народний протест, не виявлений до кінця народний гнів збирався над Російською імперією як грандіозна хмара, що насувається, наливаючись свинцем... Але раптом лунає перший удар грому, перший розряд електрики, що зібралася в повітрі. Таким ударом в 30-х - 40-х рр. ХІХ ст. стала поезія Шевченка».

П.Г. Тичина: «Французький письменник Меріме говорив про Тургенєва, що той двадцяттю двома пострілами своїх оповідань «Записок охотника» бив по рабству, яке гнітило його країну. О! яким же числом можна зчислити постріли Тараса Шевченка? Взяти хоч би такі його твори, як «Катерина», «Заповіт», як «Гайдамаки», «Сон». Та він же стріляв в кріпосне право і у винуватців цього рабства – в царів і панів – буквально кожним твором, буквально кожним рядком своїм поетичним».

«Будемо ж вчитися у Тараса Шевченка любити нашу славну Вітчизну».

«Ненависть до ворогів повинна бути в нас нещадна, як нещадна вона була і в Шевченка. Націоналістичним перекрученням творчості Шевченка ми повинні давати непримиренну відсіч. Від Шевченка повинні ми взяти те, без чого ми, письменники, поети, дихати не можемо: а саме – і політичну поезію, і лірику, і сатиру, і антирелігійні стріли «Кобзаря», і багато ще чого іншого. Цінуймо ж спадщину Шевченка! Учімося у нього!».

М.І. Костомаров: «Гаряче любив він українську народність, але понад усе співчував долі простого народу, і улюбленими його мріями були думки про свободу цього народу від поміщицького гніту».

М.О. Добролюбов: «Він вийшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, але й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний».

«Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя».

В.П. Острогорський: «Шевченко зумів в житті вітчизни віднайти загальнолюдські мотиви, які роблять поета зрозумілим і дорогим для кожного, незалежно від його національності… Кожна нація вважала б за найбільшу для себе честь назвати такого поета своїм».

Рене Депестр: «Шевченко з його сонячним темпераментом – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу. Треба ширше відчиняти всі вікна й двері поетичному вітру Шевченка, що лине з берегів Дніпра. Для Куби, для Гаїті, для всієї Латинської Америки познайомитися з Шевченком, прилучити його до свого щоденного життя – це значить сприяти ще буйнішому розквіту нашої весни».

А. Церетелі: «Признаюсь, я перший раз зрозумів з його слів, як треба любити батьківщину і свій народ».

П. Грабовський: «По силі і глибині ліризму, по художній яскравості і красі образів, по чарівній принадності і мелодійності вірша Шевченко стоїть поряд з найвидатнішими поетами слов’янського світу – Пушкіним і Міцкевичем…».

Абдільда Тажибаєв: «Тараса ми любимо ще й тому, що він, як професіонал-художник, за час заслання в Казахстані зробив десятки чудових малюнків з життя казахського аулу того часу, в яких зображував винятково непривабливе, тяжке життя бідняків і батраків. Ці роботи поета роблять його справжнім Рембрандтом, основоположником національного живописного казахського мистецтва».

Г.В. Плеханов: «Про поетичний талант Шевченка може бути тільки одна думка: покійний Тарас Григорович належить до числа найбільш народних поетів, яких тільки знає всесвітня історія літератури».

9 класс

Тема урока: ТАРАС ГРИГОРЬЕВИЧ ШЕВЧЕНКО И РУССКАЯ КУЛЬТУРА

(Устный журнал)

Цели урока: 1. Высветить личность поэта, показать своеобразие лирики, выявить отношение современников к творчеству художника слова;

2. Развивать навыки монологической речи, выразительного чтения и инсценирования.

3. Воспитывать патриотические чувства учащихся и чувство прекрасного.

Оборудование:1. Плакаты с высказываниями русских писателей, иллюстрации учащихся на стихи Шевченко, репродукции картин Тараса Григорьевича, его портреты, декорации - предметы украинского быта, грампластинка с записями стихотворений автора и украинских песен.

Страницы «Устного журнала»:

^ 1. БОГАТСТВО ПОЭТИЧЕСКОГО МИРА ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

1. 
   ТРУДНОЕ ДЕТСТВО
2. 
   ЛЮБОВЬ К РИСОВАНИЮ

4. СТАНОВЛЕНИЕ ШЕВЧЕНКО КАК ПОЭТА

^ 5. ПЕТЕРБУРГСКИЙ ПЕРИОД

6. НОВАЯ СТУПЕНЬ ПОЛИТИЧЕСКОГО И ИСТОРИЧЕСКОГО СОЗНАНИЯ ПОЭТА

7. ИНТЕРЕС К РУССКОЙ ИСТОРИИ И ЕЕ ГЕРОЯМ

I. БОГАТСТВО ПОЭТИЧЕСКОГО МИРА ТАРАСА ШЕВЧЕНКО

Течет вода от явора,

Яром на долину.

Красуется над водою

Красная калина…

(На фоне мелодии «Сентиментального вальса»)

УЧЕНИК 1. Говорить о Шевченко легко. Каждый раз не перестаешь удивляться богатству увиденного и услышанного поэтом мира. Его слух воспринимает звучащую природу от завывания ветра, рева и стона Днепра до скрипенья сухих ясеней и уханья сычей. Его взгляд улавливает тончайшие переходы утра, дня и вечера. Природа и песня то гармоничны с поступками и настроением героя, то резко с ним контрастируют.

Он мог быть нежным, погруженным в волшебство народных поверий и красоту родной Украины, но голос его креп, становился неистово-саркастическим и гневным, когда дело касалось «благоденствия» народа в руках крепостников.

УЧЕНИК 2. Его поэзия соткана из раздумчиво-медитативных интонаций: «Все в мире проходит. Живет – умирает. Куда ж оно делось? Откуда взялось?» – и буквально полнится народно-песенными мотивами, то невыплаканно-грустными, то задорными и, как этот, например, чуть лукавыми и озорными: «протоптала тропочку через яр, через гору, миленький на базар…»

Украинский поэт, художник, мыслитель, революционный демократ. В творчестве Шевченко отразились самые прогрессив­ные идеи эпохи, самые передовые устремления русской общественности, выражавшие заветные думы и чаяния народа. Именно поэтому так велико общенациональное значение Тараса Шевченко.

Говорить о Шевченко трудно. Чрезвычайно трудно. Каждая его строка выстрадана жизнью. А жизнь его была тяжелой с самого раннего детства.

^ 11. ТРУДНОЕ ДЕТСТВО

(Звучит мелодия «Грустного вальса»)

УЧЕНИК 3. Тарас Григорьевич Шевченко родился 9 марта 1814 года в селе Моринцы, Звенигородского уезда, Киевской губернии. Родители Шевченко были крепостными помещика Энгельгардта, принадлежавшего богатейшему потомку лифляндских баронов, и жили в большой бедности.

Когда Тарасу было три года, семья переселилась в соседнее село Кирилловку. У кирилловских крестьян были крохотные наделы земли – одна-полторы десятины на хозяйство. Однако и эту землю как следует возделывать не удавалось. Все силы уходили на барщину – принудительный труд на земле помещика.

(Обращение к картинам Федотова, Перова, Крамского)

ЧТЕЦ. Село как будто погорело,

Как будто люди одурели, -

Без слов на барщину идут

И за собой детей ведут!

УЧЕНИК 4 . На девятом году жизни он потерял мать. Через два года умер отец. Мальчик остался круглым сиротой и жил у чужих людей из милости.

ЧТЕЦ . Тяжко, тяжко жить на свете

Сироте без роду:

От тоски-печали горькой

Хоть с моста – да в воду!

Один за другим сменялись у него «учителя», в большинстве своем невообразимые пьяницы и самодуры – сельские дьячки. Шевченко бунтовал, убегал от них и, словно бросая вызов тяготам, рос на диво одаренным человеком. За обучение и за кусок хлеба Тараса заставляли выполнять тяжелую работу. Дьячок Богорский попросту сделал мальчика своим слугой: Тарас носил воду, убирал помещение школы. В награду за работу его часто били. «Мое детское сердце было оскорблено этим исчадием деспотических семинарий миллион раз, и я кончил с ним так, как вообще оканчивают выведенные из терпения беззащитные люди, - местью и бегством».

Когда Тарасу исполнилось пятнадцать лет, управляю­щий помещика Энгельгардта зачислил мальчика в дворо­вую челядь.

Теперь Шевченко особенно чувствовал на себе гнет подневольной жизни.

ЧТЕЦ. …………Счастье, мама,

Что ты так рано спать легла,

А то бы бога прокляла

За мой удел.

УЧЕНИК 3. Он сначала был поваренком на кухне, а затем «казачком», то есть комнатным слугой по­мещика. Дворовому «казачку» вменялись в обязанность «молчание и неподвижность» в углу передней до очередного оклика барина. А все естество Тараса неудержимо рвалось на волю. И надо сказать, что эта жажда – свободы, духовного утверждения и абсолютного неприятия деспотизма – отличает Шевченко уже с первых его шагов как в литературе, так и в живописи.

^ 111. ЛЮБОВЬ К РИСОВАНИЮ

УЧЕНИК 1 . В то далекое время каждую свободную минуту Тарас умудрялся заниматься любимым делом - рисованием. Несмотря на побои и угрозы, он все, что видел, зарисовывал каранда­шом, углем, мелом - чем придется.

Однажды - это было 6 декабря 1829 го­да - Энгельгардт уехал на традиционный бал в дворян­ское собрание. «Казачок» Шевченко, оставшись один, за­жег свечу и стал срисовывать Платова с лубочной кар­тинки. Углубившись в работу, он не заметил, как возвра­тился его барин. Энгельгардт больно выдрал за ухо юно­го художника, а на следующий день кучер Сидорка, по приказу барина, выпорол Тараса на конюшне. Энгельгардт убедился, что из Тараса слуги не выйдет. Он решил сделать его своим «придворным» живописцем.

УЧЕНИК 2. Ничего нет странного в том, что, оказавшись вместе с другой челядью молодого барина в 1831 году в Петербурге и «законтрактовавшись» там на четыре года в мастерскую живописца Ширяева, Тарас случайно встретился с художником И. Сошенко (1836). Случайность обернулась закономерностью. Сошенко не мог не обратить внимания на одаренного юношу. Их встреча произошла в Летнем саду, где восемнадцатилетний юноша срисовывал статую Сатурна. После трудового дня Шевченко часто убегал в Летний сад, где находились слепки античных фигур. Иван Максимович Сошенко принял горячее участие в судьбе крепостного юноши, так как был очень добрым и отзывчивым человеком, и познакомил его с замечательным мастером живописи - профессором Ака­демии художеств. Брюлловым, со знаменитым поэтом Жуковским, с украинским писателем Е. Гребенкой. Они решили определить Шевченко в Академию художеств; но ему, как крепостному, доступ туда был закрыт. Нужно было освободить его от крепостной зависимости. Помещик назначил две с половиной тысячи рублей за выкуп своего художника. Деньги для выкупа были добыты своеобразным пу­тем: Брюллов написал портрет Жуковского, и этот порт­рет разыграли в лотерею. 22 апреля 1838 года Энгельгардт подписал Шевченко отпускную. Выдающиеся деятели русской и украинской культуры - К. П. Брюллов, В. А. Жуковский, А. Г. Венецианов, В. Григорович, Е. Гребинка, А. Мокрицкий и другие - помогли выкупить его из крепостной неволи.

УЧЕНИК 1 . Тарас Григорьевич стал студентом Академии худо­жеств. Он учился у «Карла Великого», как прозвали зна­менитого художника Карла Брюллова. Полны глубокого смысла годы, проведенные им в Академии художеств, где он, любимый ученик Брюллова, прошел курсы различных наук и постиг высокий класс живописи.

(Обращение к картинам Т. Шевченко)

^ IV. СТАНОВЛЕНИЕ ШЕВЧЕНКО КАК ПОЭТА

УЧЕНИК 5 . Стихи Шевченко - образец высокой, чистой поэзии, они отличаются простотой, ясностью, динамизмом. По собственному признанию, он начал писать стихи в светлые летние ночи 1837 года. В 1840 вышел сборник поэтических произведений Шевченко "Кобзарь». Многие из стихов «Кобзаря» вскоре после написания становились народными песнями. Они вдохновляли и продолжают вдохновлять композиторов, драматургов, художников, кинематографистов.

Стихи Шевченко помогали бороться с неправдой, несправедливостью, злом. В балладах и поэмах реальность тесно сплетается с фантастикой народных легенд и преданий; в основе сюжетов лежит несчастная, трагически обречённая любовь.

УЧЕНИК 6. "Катерина", например, вполне реалистическая поэма о горькой судьбе, отчаянии и самоубийстве простой крестьянской девушки, обманутой офицером и брошенной им с ребёнком на руках. С течением времени тема любви и женской доли приобретает в творчестве Шевченко всё большую историческую определённость.

В стихотворениях Шевченко звучала горячая любовь к родному народу, достойному лучшей доли.

ЧТЕЦ. Думы мои, думы моя,

Горе, думы, с вами!

Что вы встали на бумаге

Хмурыми рядами?

Что вас ветер не развеял

Пылью на просторе?

Что вас ночью, как ребенка,

Не прислало горе?..

УЧЕНИК 6. Этим обращением к своим поэтическим мыслям от­крывался «Кобзарь» Тараса Шевченко. Поэт посылал свои думы на Украину, мечтая о том, чтобы его сердеч­ное слово проникло в крестьянские хаты. Кобзарь – это украинский народный певец, сама мудрость и совесть народа.

ЧТЕЦ. Хорошо, кобзарь, отец мой,

Хорошо, что ходишь

На курган и словом, песней

Душу нам отводишь!

Таким было и слово Шевченко. Недаром по выходе книги его самого станут называть Кобзарем, а название «Кобзарь» «по традиции, - как скажет украинский советский поэт Максим Рыльский, - перейдет на все, сочиненное им в поэзии, объединяясь в сознании читателя этим чудесным магическим словом». «Кобзарь» необычайно популярен и переведен на многие языки мира. Шевченко унаследовал вековые духовные ценности, созданные украинскими и другими славянскими народами.

УЧЕНИК 5 . Правдиво рисуя тяжелую жизнь угнетенных крестьян, он выражал сокровенные народные мысли о необходимости уничтожения крепостничества и самодержавия. Шевченко призывал к глубокому и серьезному изуче­нию крестьянской жизни: «Чтобы знать людей, надо жить с ними. А чтобы писать о них, надо самому быть челове­ком, а не бумагомарателем. Вот тогда пишите, и тогда работа ваша будет работой честной».

В «Кобзаре» Шевченко сильна революционно-демо­кратическая направленность - и в содержании, и в языке, и в поэтических образах. Шевченко выступает как яростный враг крепостного строя. Поэт раскрывает бездушие и жестокость «гнуснейшего и подлейшего сословия» - феодалов-крепостников.

УЧЕНИК 6. Поэма «Катерина» волновала читателей жизненной правдой и вселяла в их сердца не­нависть к панам-душегубам. Не раз впоследствии Шев­ченко возвращался к этой теме - поруганной женской любви. С нежностью рисовал поэт обиженных и несчаст­ных девушек, таких, как Катерина.

Поэма «Гайдамаки» (1841) - самая крупная из всех исторических поэм Шевченко; значение ее состоит в том, что поэт, рисуя образцы гражданской доблести в прошлом, вызывал тем самым невольные сопоставления с настоя­щим.

УЧЕНИК 1. Стихи Шевченко нашли широкое распространение в народе. «Кобзарь» зачитывали до дыр. Когда поэт в 1843 году, после многих лет отсутствия, приехал на роди­ну, он услыхал из уст крестьян и кобзарей свои песни и думы.

В дымных хатах, где из каждой щели сквозили нуж­да и бесправие, он чувствовал себя среди близких и род­ных. Поэт не раз вспоминал потом, в далекой ссылке:

ЧТЕЦ . И очень тяжко, страх как тяжко

В пустыне этой пропадать!

Еще трудней на Украине

Все видеть, плакать и молчать!

Украинские паны-националисты хотели сделать Шев­ченко «своим человеком». Напрасные старания! Борьба с крепостничеством и самодержавием стала основной темой его поэзии:

ЧТЕЦ. Нет, запоем мы песню славы

На пепелище роковом,

Мы цепь неволи разорвем,
^

Огонь и кровь мы на расправу

В жилища вражьи принесем.

«Вражьи жилища» - это усадьбы жестоких помещи­ков-крепостников. Шевченко писал по-русски эти стихи, полные страст­ного стремления к свободе, которую надо завоевать во­оруженной силой.

^ V. ПЕТЕРБУРГСКИЙ ПЕРИОД В ТВОРЧЕСТВЕ ШЕВЧЕНКО

УЧЕНИК 2. В феврале 1844 года Шевченко уехал в Петербург. Он хотел поскорее окончить Академию художеств, меч­тая затем переселиться на Украину. Еще путешествуя по родным местам, он задумал издать серию рисунков «Живописная Украина». Ему удалось выпустить в Пе­тербурге только шесть офортов этой серии - картины из прошлого Украины, из быта родного народа.

Один из офортов изображал приношение даров от трех держав Богдану Хмельницкому и украинскому на­роду в 1649 году. Шевченко запечатлел важный эпизод из родной истории, предшествовавший воссоединению Украины с Россией. Три посла - из Царьграда (Констан­тинополя), Варшавы и Москвы-прибыли с богатыми дарами для переговоров к Богдану Хмельницкому. На офорте Шевченко изобразил льстивые фигуры послов Турции и шляхетской Польши и противопоставил их спо­койному, мудрому русскому послу.

УЧЕНИК 3. Знаменательно, что Шевченко как художник обратил­ся к исторической теме из эпохи Богдана Хмельницкого, когда осуществились вековые чаяния и стремления укра­инского народа, воссоединившегося с великим русским народом. Шевченко вместе с передовыми деятелями русской культуры высоко оценивал прогрессивное значение этого события, связанного с деятельностью Богдана Хмельниц­кого, «великого воина и великого политика», по определе­нию В. Г. Белинского. Революционные демократы, отстаи­вая право Украины на национальную независимость, ведя борьбу против позорной политики царизма, натравливав­шего народы России друг на друга, понимали огромное значение исторического акта Переяславской рады.

Поэт записывает в своем «Дневнике»: «Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись - моя будущая профессия... И вместо того... я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы...»

Совместная борьба всех народов царской империи против внешних врагов, против самодержавия и крепост­ничества сплачивала их, укрепляла их нерасторжимую Дружбу.

^ VI. НОВАЯ СТУПЕНЬ ПОЛИТИЧЕСКОГО И ИСТОРИЧЕСКОГО СОЗНАНИЯ ПОЭТА

УЧЕНИК 4. Стихи и поэмы "Сон" (1844), "Кавказ" (1845), за которые царизм преследовал поэта, знаменовали новый этап в развитии украинской политической лирики и сатиры. В них Шевченко поднялся на новую ступень исторического и политического сознания. Здесь он гневно заклеймил самодержавие, призывал народы к общечеловеческому братству, прославлял борьбу народов России против колониального угнетения. Оба произведения знаменовали новый шаг в развитии реализма Шевченко, в развитии его революционно-демократических взглядов

УЧЕНИК 5. Написана сатирическая поэма «Сон» в июне 1844 года, которая стала шедевром мировой политической поэзии. Он изобразил ужасающую картину царского и помещичьего произвола в России времен Николая I. Едко, гротескно показан здесь Николай 1. Автор показал здесь Петербург, по­строенный на костях трудового народа, показал царских вельмож, «пузатых бар», самого «царя-батюшку» - жес­токого палача и угнетателя народов. Шевченко, обратившись к прошлому, резко осудил и Екатерину II за то, что она создавала свою империю, угнетая народные массы. Великий украинский поэт обли­чал и Петра I, его жестокость к трудовому люду.

В поэме «Сон» Шевченко вспоминает участников вос­стания 1825 года-декабристов, которые поднялись про­тив самодержавного режима.

(Звучит запись с исполнением стихотворения Т. Шевченко «Завещание»)

УЧЕНИК 6 .В год создания своего знаменитого стихотворения «Завещание» (1845), в котором звучал прямой призыв к вооруженному восстанию, Шевченко написал, тоже в Переяславе, поэму «Кавказ». Эта поэма стала интернациональным манифестом всего передового искусства. Поэт воодушевляет порабощенные народы, зовя их к восстанию:

ЧТЕЦ . Вы боритесь - поборете!

. . . . . . . . . . .

С вами правда, с вами слава

И воля святая!

В марте 1845 года Тарас Шевченко получил диплом об окончании Академии художеств со званием свободно­го художника. Он снова отправился на Украину. По поручению Ар­хеографической комиссии Шевченко ездил по Волыни и Подолии, Киевщине и Полтавщине, зарисовывая памят­ники украинской старины. В это время он написал поэ­мы «Еретик», «Батрачка», «Ведьма», «Слепой» («Не­вольник») и много прекрасных лирических стихотворе­ний. Поэма «Еретик» была посвящена чешскому ученому Шафарику, автору книги «Славянские древности».

УЧЕНИК 1. В поэме «Еретик» Шевченко создал героический об­раз чешского реформатора XV века Яна Гуса. Поэт изобразил Гуса поборником народной правды, смело выступающим против немецких баронов-захватчиков и католических князей церкви.

И современники мысленно переносили действие поэмы в свое тяжелое время, когда вокруг царили гнет и на­силие. Ян Гус звал народ к борьбе, и на его горячий призыв собирались обездоленные, ограбленные крестьяне. Но жирные, откормленные монахи, кардиналы, бароны - «лютые звери в овечьей шкуре», - прикрывшись «божьим словом», осудили Гуса на сожжение. Ян Гус погиб смертью героя, но слово правды оста­лось жить, зовя народ к борьбе за свободу и счастье. Поэма «Еретик», нелегально распространявшаяся среди революционно настроенной молодежи, была широ­ко известна в России.

(Звучит мелодия песни «Звездопад»)

^ VII. ИНТЕРЕС К РУССКОЙ ИСТОРИИ И ЕЕ ГЕРОЯМ

Ученик 2. В Новопетровской крепости Шевченко написал ряд повестей на русском языке: «Художник», «Музыкант», «Княгиня», «Близнецы» и другие. В этих повестях со­держится богатый автобиографический материал. Шев­ченко рассказывает о своем детстве, о годах ученичества, правдиво рисует образы друзей и врагов.

Велика была моральная сила Шевченко. Когда, в 1857 году, его наконец освободили, поэт воспрянул, как будто сбросил с себя тяжесть долгих лет ссылки. «Мне кажется, что я точно тот же, что был и десять лет тому назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изме­нилась. Хорошо ли это? Хорошо...» - писал он в «Днев­нике».

Проезжая мимо одного села, Шевченко узнал, что недавно местные крестьяне подожгли помещичий хлеб. Он почувствовал в этом проблеск народного возмущения крепостничеством и занес в «Дневник»: «Отрадное проис­шествие». Когда Шевченко прибыл в Нижний Новгород, ему бы­ло объявлено, что въезд в царскую столицу для него за­крыт. Ему пришлось прожить около полугода в Нижнем. «Теперь я на воле... На такой воле, как собака на при­вязи», - писал из Нижнего Шевченко своему другу, зна­менитому актеру М- С. Щепкину.

УЧЕНИК 3. Здесь же, в Нижнем, Шевченко написал еще несколько ярких лирических стихотворений. В одном из них, обраща­ясь к своей доле, поэт говорит:

Мы не лукавили с тобою,

Мы прямо шли, и ни зерна

У нас неправды за собою.

И действительно, правдив от начала до конца был путь Шевченко.

Произведения Т. Шевченко, созданы в разных жанрах и различных условиях.

Измученный лишениями ссылки, тюрьмами и солдат­чиной, поэт задумал поселиться на Украине, среди той природы, которую он так любил и так великолепно вос­певал. Но из этих планов ничего не вышло. Его сразила тяжелая болезнь (водянка). Утром 10 марта 1861 года Шевченко умер. Ему было всего сорок семь лет.

УЧЕНИК 4. Не сразу исполнилось желание поэта быть похоронен­ным на Украине. В холодный мартовский день над рас­крытой могилой на Смоленском кладбище, в Петербурге, собрались многочисленные друзья. Много было пролито слез над могилой, много сказано сердечных слов: Прощальные речи звучали на украин­ском, русском и польском языках. В похоронах участвовали Некрасов, Салтыков-Щедрин, Тургенев, Курочкин и многие другие известные писатели. Н. А. Некрасов написал стихотворение на смерть Шевченко, которого назвал «русской земли человек заме­чательный». Осуждая самодержавный режим, загубивший поэта, Некрасов писал о Шевченко:

УЧЕНИК 5. На могиле Шевченко, на Чернечьей горе, близ Канева, воздвигнут величественный памятник. Бронзовая фигура певца украинского народа высится над широкой гладью Днепра, над лугами и полями Украины. В юбилей­ный день, цветущей весной, поэты разных националь­ностей читают на могиле Шевченко его знаменитое «Завещание» - каждый на своем родном языке. Произведения Тараса Шевченко изданы на тридцати восьми языках народов бывшего СССР тиражом свыше восьми миллионов экземпляров.

Музыкальность стиха Шевченко поразительна. Тарас Шевченко по праву считается основоположни­ком новой украинской литературы. Как Пушкин в рус­ской поэзии, Шевченко создал свой поэтический язык, реалистически точный, насыщенный образами, мыслями и чувствами родного народа.

(Звучит мелодия «АVE MARIA»)

Обращение к памятнику Т. Шевченко